Релігійна політика.

Процес лібералізації суспільного життя фактично не торкнувся церкви. Па­нівна ідеологія, що базувалася на спрощеному матеріалістичному світогляді, за­перечувала релігійну свідомість і в 1950-1960-х роках розгорнула чергову анти­релігійну кампанію.

Перші роки «хрущовської відлиги» характеризувалися певним послаблен­ням контролю за діяльністю церкви. Так, 10 листопада 1954 р. була прийнята постанова ЦК КПРС «Про помилки у проведенні науково-атеїстичної пропаган­ди серед населення». У документі зазначалося, що не варто допускати адміністра­тивного втручання в діяльність церкви, ображати почуття віруючих. Постанова вимагала ретельнішого добору лекторських кадрів, контролю партійних органі­зацій за здійсненням науково-атеїстичної пропаганди.

Нові акценти в політиці спричинили певні поступки релігійним громадам, хоча й Релігійна політика. незначні. У 1955-1956 рр. в Україні дещо збільшилася кількість право­славних церков і молитовних будинків, зросла й чисельність православного духівництва.

Почалося повернення репресованих священиків, у тому числі й ліквідованої в 1946 р. і в 1949 р. на Закарпатті Української греко-католицької церкви. Протягом 1955-1956 рр. в УРСР повернулися 286 із 344 засланих у Сибір уніатських свя­щеників. У містах Львівської, Станіславської (Івано-Франківської) та Закарпат­ської областей духівництво стало проводити богослужіння в приміщеннях за­критих уніатських храмів. Траплялися навіть випадки захоплення уніатами діючих православних церков. Окремі сільські громади подавали до органів вла­ди заяви про реєстрацію церковних греко-католицьких громад і духівництва, мо Релігійна політика.­тивуючи це тим, що ліквідація унії здійснювалася адміністративними методами.

Радянські спецслужби повідомляли, що діяльність греко-католицького ду­хівництва скеровували звільнені з ув'язнення священики, які в місцях заслання були таємно висвячені на єпископів. Вони їздили по містах і селах, вивчали настрої населення, налагоджували необхідні контакти. На думку спецслужб, цією справою керував митрополит Йосип Сліпий, який після відбуття терміну ув'язнення перебував у будинку інвалідів у Красноярському краї. А в докумен­тах радянських органів за 1956 р., що наглядали за діяльністю православної церкви, зазначалося, що православний митрополит Київський і Галицькій Іоанн та архієреї на місцях не перешкоджали діяльності греко-католиків, посилаючись Релігійна політика. на те, що унія була ліквідована адміністративним шляхом. Тому з; справу протидії греко-католикам взялися радянські органи влади. 1957 p., посиливши різні форми адміністративного переслідування, вони добилися згортання діяльності забороненої церкви.

Однак переслідування релігійних громад не обмежилося лише греко-католицькими громадами. На зміну порівняно ліберальній політиці властей щодо релігії та церкви були вжиті жорсткі заходи. Наприкінці 1950-х років відповідно де проголошеного курсу на побудову комунізму було розгорнуто кампанію форсованого подолання релігійності. Посилилось адміністративне втручання органів радянської влади в діяльність релігійних організацій. Державою були прийняті норми, які значно обмежували можливості відкриття церков. Одночасно нові за­кони суттєво полегшували їх закриття Релігійна політика..



Одним із дієвих напрямів пригноблення церкви було обмеження її фінансо­во-економічних можливостей: закриття і руйнування монастирів, храмів, кон­фіскація ікон, книг, церковного начиння, приміщень. Окрім того, здійснювався масований політичний та моральний тиск на духівництво та вірян із вимогою відректися від своїх релігійних переконань. Застосовувалися різноманітні засо­би і форми дискредитації церкви і священнослужителів. Форми впливу на релі­гійних опонентів не відзначалися оригінальністю. Державні атеїсти доводили еосновному не переваги над релігійною ідеологією, а боролися з її носіями, при­мушували їх залишати культові споруди, обкладаючи їх надмірними податками, змушували підписуватися на державні позики тощо.

Економічна основа діяльності церкви була особливо ослаблена Релігійна політика. за допомогою підвищення податку на виробництво і продаж свічок, запровадженого восени 1958 р. Це призвело до помітного скорочення прибутків релігійних організацій. Багато сільських парафій змушені були відмовитися від утримання церковних хорів, ремонту храмів, сплати внесків до єпархіальних управлінь тощо. У таких парафій ледве вистачало коштів на оплату праці церковних служителів та утри­мання храмів.

До монастирів також були вжиті жорсткі заходи: їм заборонялося використо­вувати найману працю, приймати осіб, яким не виповнилося 30 років. Через це там різко зросла кількість послушників похилого віку. Лише в 1959 р. в УРСР були закриті 12 монастирів.

Місцеві органи влади отримали негласний дозвіл діяти владно-адміністра­тивними Релігійна політика. методами, допускаючи грубе порушення прав віруючих, законодавства про культи. Практикувалися закриття храмів і молитовень; безпідставні зняття з реєстрації, відмова в праві на реєстрацію релігійних об'єднань; незаконне вилу­чення в церковних громад ключів від церкви, релігійної літератури; проведення обшуків у храмах, молитовнях, на квартирах парафіян, відмова в прописці за місцем проживання священиків, робітників і службовців церкви; образа релігій­них почуттів, звільнення віруючих з роботи через їхні релігійні переконання, відмова в прийомі їхніх дітей до вищих навчальних закладів.

Система названих дій проти церкви називалася «обмежувальними захода­ми», їх усіляко підтримували газети, радіо, культурно-освітні заклади, інші засо­би впливу на населення, які Релігійна політика. загалом були зорієнтовані на посилення атеїстичної роботи. У вищих навчальних закладах відкривалися кафедри наукового атеїзму. Курс лекцій з наукового атеїзму запроваджувався не тільки у вищих, а й у серед­ніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних училищах, у стар­ших класах загальноосвітніх шкіл, на курсах перепідготовки кадрів тощо.

Держава вживала також заходи, спрямовані на припинення паломництва та закриття святих місць. Одночасно робили все для ліквідації діяльності якомога більшої кількості церков. Початок 1960-х років позначився посиленням переслі­дувань євангельських християн, баптистів, адвентистів сьомого дня та представ­ників інших конфесій.

З цією метою на початку 1962 р. питання про припинення діяльності храмів Релігійна політика. були передані з республіканського центру виконкомам обласних рад. Унаслідок масованого наступу на церкву протягом 1957-1964 рр. майже половина церков­них громад України залишилася без храмів, дві третини монастирів припинили свою діяльність.

Отже, процес десталінізації радянського суспільства зумовив спочатку певне послаблення тиску на релігійні організації. Однак цей «відступ» був короткочас­ним, «лібералізація» у відносинах із церквою — поверховою та непослідовною. Наприкінці 1950-х — у середині 1960-х років розпочалася масштабна кампанія наступу на церкву, яка суттєво послабила її позиції, проте так і не змогла її знищити.


documentakfwvsz.html
documentakfxddh.html
documentakfxknp.html
documentakfxrxx.html
documentakfxzif.html
Документ Релігійна політика.